Міхась Курыла
Снег
Снег летает и тает,
Не касаясь глубин.
Снег и тот понимает,
Что останусь один,
Как светло твоих окон,
Как листва в колее…
День тобою заполнен,
Ночь в моей голове.
Не найду я ответа
На вопросы свои.
За зимой придет лето,
Прилетят соловьи…
И напишет сценарий
Автор. Правда, иной.
Да сюжет будет старый,
И герой не родной:
Только снег чистый стает –
У людей так бывает:
Обрывается связь.
А светло твоих окон,
Как и заметь седин,
Как любви своей кокон,
Понесу я один –
Сквозь века, без упрека
Сердце будет любить…
Пусть ему одиноко,
Не потеряна нить –
Нить мечты и надежды,
Что среди кутерьмы,
Средь покров белоснежных
Все же свидимся мы.
Валянціна Гіруць-Русакевіч
* * *
Ці то восень так надоўгазагасцілася,
Ці то запазнілася зіма,
Ці ў гадзінніку прыродыштосьці збілася?..
Дзе ж твой, зімка,велічны размах?
* * *
Дачакаліся — асмялелая,
Завітала ўсё ж зіма,
Забяліла ўсё пачарнелае,
Занявесцілася сама.
Маразы, завеі ўпраўныя
Кліча следам, як верных слуг.
Паглядзі, як з пярынаў хмаравых
Выбіваюць вятрыскі пух.
А як выб’юць усё, супакояцца,
Сонца выгляне з-за хмурын —
На зямных бяскрайніх ваколіцах
Ззянне белай парчы пярын.
* * *
І зноў апошні ліст з календара,
Нібыта з дрэва, што жыццём завецца,
Злятае сёння. Што ж яго пара
Гісторыі радочкам стаць, здаецца.
Ды ў Навагоддзе не забудзе сэрца
Удзячна ўспомніць усё,што падарыў
Год адыходзячы, з надзеяй:усміхнецца
Удача ў Новы год усім, сябры!
І новы ўжо гісторыі радок
Няхай пачнецца светла і прыгожа.
Яго і нам з табой пісаць, браток –
Удумліва і клапатліва-гожа.
Каб вынікі падводзячы праз год,
І падсумоўваючы страты і знаходкі,
Нам з лёгкім сумам успамінаць яго
І дзякаваць было за што ўсё-ткі.
У святы і таямнічы гэты час,
Калі збываюцца ўсе прароцтвы,
Жадаю добрых сіл усім запас,
Здароўя духу, а здароўю – моцы.
Аляксандр Кулак
Каралева Зіма
Сыплецца шэрань з бярозак, ялінак.
У сонечных промнях, бы срэбра, зіхцяць
Сотні мільярдаў бялюткіх сняжынак,
Кружацца, кружацца, лёгка ляцяць.
Бы матылёчкі летнім дзянёчкам,
Танчаць сняжынкі белы свой вальс,
І зачыняе мароз на замочкі
Рэкі, азёры – прыйшоў яго час.
Горда-паважна бяскрайнім прасторам
Крочыць сама Каралева Зіма,
Снегам пушыць-засыпае навокал,
Ёй перашкодаў ніякіх няма.
Трапіўшы ў казку, стаю і дзіўлюся –
Кінуць як вокам, бялюткая гладзь,
Сам не згадаю, як тут апынуўся…
Хочацца проста глядзець і маўчаць.
Адпачывае пад снегам зямліца,
Ёй калыханку завея пяе.
Прыйдзе пара – будзе й рунь каласіцца.
Слова ж пакуль – Каралеве Зіме.
Нэла Васілеўская (Агрэніч)
А. К.
* * *
Я боюсь тебя приручать
Расстояниями, городами.
Я боюсь тебя потерять
Самолетами, поездами.
Я боюсь тебя расплескать,
Разменять, растрепать, рассеять.
Я боюсь тебе все сказать.
Я боюсь в тебя не поверить.
Я боюсь, наслоится быт
На твою безмятежную душу.
Что ты будешь собою забыт,
Когда твой покой я нарушу.
Я боюсь тебя отпускать
Перепелками, голубями…
Но ведь ты умеешь летать
Над привязанными домами.
Станіслаў Пупко
* * *
Горит в ночи далекий огонек,
И я к нему протягиваю руки…
Мне б только на родной ступить порог,
Что б все забылись горести и муки.
Взлетишь на печку, к теплым кирпичам –
Как будто вовсе не было разлуки.
Ах, сколько раз она озябшим нам
Отогревала в детстве ноги-руки…
Домой с сестрой вернувшись в поздний час,
Мы шмыгали на печку виновато.
И печка принимала мокрых нас
В свои благословенные объятья.
А мама, сунув тепленький блинок,
Ругала (хоть и знала, что без толку),
Мол, ни один не выучен урок,
И простудиться так совсем недолго…
И все опять прощала, как всегда,
Грозила лишь, что быть нам скоро битым.
И юный я не знал еще тогда,
Что будут в жизни боли и обиды,
Что столько трудных выпадет дорог.
И не смогу я спрятаться на печке…
Но только вспомню теплый ее «бок»,
Душе усталой делается легче.
Давно привыкнув жить в чужом краю,
Все полюбив здесь: дом, и лес, и речку,
О ней жалеть я не перестаю.
Мне не хватает нашей деревенской печки.
Галіна Марцінкевіч
Слово из сердца
Как осенью летит листва,
Когда торопятся ветра
Сорвать с чуть пожелтевшейвишни.
Так, облеченные в слова
(Им суток не важна пора),
Спешат в строку из-под пера
Мои эмоции и мысли.
Читатель, ты мне лучший друг,
Коль чтенье моих строк
Коснется ли улыбкой губ,
Или слезой проймет нежданно,
Тогда я счастлив, как ни странно.
Твоя слеза – моя награда!
Поэту большей и не надо!
Не будь в оценке очень строг,
Коль чудный мир стиха увлек,
То мудрого, а то прямого,
Из сердца вынутого слова.
Кто сердце даром взбогатил,
Теперь велит черпать по мере.
Мой след песком чтоб не заплыл,
Средь бурных жизненных стихий
Он даст возможностей и сил.
Надеюсь, доверяюсь, верю!
Подарки зимы
Зима метет во все пределы,
Стал весь буквально белым свет.
Метель подарок мягко стелет –
Свой пуховик — богатый плед.
И странно, дивный отпечаток
Явился за ночь на окне.
Какой художник написать так
Смог наяву или во сне?
Всего лишь ночь –шедевр готов.
Искусством высшимнаслаждаться
Я подхожу к окну – мне вновь
Зима дарит кусочек счастья.
Сверкает россыпь в свете дня
Диковинных хитросплетений
Нигде не виданных растений,
Туда экзотикой маня.
В какие-то иные страны…
Вот гор виднеется гряда,
Пасутся дикие стада,
Там вьются гибкие лианы…
И я хочу попасть туда.
Марыя Шакун
УЗБАЛАЦЬ
Я з гэтай зямелькі, я з гэтай старонкі,
Дзе спеў жаўрука такі радасна-звонкі,
Дзе сонейка свеціць, калышуцца нівы
І грае на дудцы ветрык шчаслівы.
Мае тут вытокі. Праз поле сцяжынка,
У небе высокім плыве аблачынка,
Бярэзіна-рэчка пятляе, віецца…
Тут вёсачка Узбалаць, з ёй маё сэрца.
О, вёсачка мілая, ты сваіх дзетак
І помніш, і любіш, чакаеш са свету.
Прыедуць, прытуляцца, сіл набяруцца,
Каб зноў у праблемы жыцця акунуцца.
А тыя, хто разам, заўсёды з табою,
Цябе даглядаюць і песцяць з любоўю –
Глыбокі паклон ім, маё захапленне.
Яны зберагуць цябе для пакаленняў.
Зімнія ружы
Ружы зноў у памяці маёй…
Сагравалі іх твае далоні,
Калі нёс халоднаю зімой
Гэты цуд ты мне з любоўю.
Ружы на стале, у іскрыстым шкле,
Прывітанне як ад сэрца сэрцу.
Ружы ў зімні час падружылі нас.
Не магу на іх я наглядзецца.
І як быццам лета расцвіло ў цішы,
І халодны студзень здаўся маем.
Прыгажосць зямлі, прыгажосць душы…
Як яна хвалюе і кранае!
Ружы на стале, у іскрыстым шкле…
Хоць маўчаць – са мною размаўляюць.
Не забудзем мы май сярод зімы –
Ружы пра яго напамінаюць…
Станіслаў Пупко
Чароўны снег
Чароўны снег на лапках ёлкі,
Сягоння так іскрыцца ён!
Нібыта з неба ўсе анёлкі
Да нас ляцяць пад зімні звон.
Кранеш за лапку – заіграе
Пухнатых зорак карагод.
А з ім і сам я ўвесь заззяю,
Як ёлачка пад Новы год.
Люблю я снег з яго прыгожай,
З яго нявіннай чысцінёй.
Прырода роўна яго ложыць
Вялікай белай прасціной.
Яго з паветрам удыхаю,
Ён пад нагой маёй рыпіць,
Ляціць, як крыльцамі махае,
На сонцы срэбрам зіхаціць.
Аляксандр Грынкін
Земля
Молчит земля, молчит, святая.
Как много тайн хранится в ней!
И их поведает, я знаю,
Лишь тем,кто очень близок с ней!
Лишь только тем,кто холит нивы,
Растит сады, леса, хлеба.
Нашепчет им неторопливо,
Какая ждет кого судьба.
И голос этот тихий слышен,
Когда за плугом пласт идет,
Там, ясно, стих, и он возвышен!
Не каждый глас тот разберет…
О том, что надо в жизни этой
Беречь ее и отчий дом…
И ты услышишь в песне спетой,
Как хорошо в краю родном!